Знову з головою пірнаєш в свої власні думки.
Що ти відчуваєш тепер, не маю й здогадки.
Хочу знати все про що ти думаєш зараз.
Спитаю..і знову почую твоє "Все гаразд"
Нажаль погано виходить в тебе брехати.
Чи може це в мене погано тобі вірити.
Ін’єкцїю правди пустити б по твоїм венам.
Хочу почути всіх думок твоїх тихий гам.
Залізти в твою голову, вивчити кожну деталь.
Хочу відчути твою радість, твій біль та жаль.
Зазирнути в твою душу, в кожен її куток.
Разом з тобою прожити весь отой смуток.
Жити хочу за грудною кліткою, у твоїм серці.
Там відкрити всі, навіть найменші дверці.
Хочу поглинути тебе цілком, без останку.
Або розчинитись в тобі, ще до світанку.
Відчувати тебе кожну секунду свого життя.
Чути всі думки, знати всі твої почуття.
Кожної ночі дивитись з тобою сни однакóві.
Зустрічати разом всі промені сонця ранкові.
Так чому все ж не варто?
(Якби все ж я зайняла мозку твого хоч долю.
Зробив би лоботомію без вагань та жалю.)
(Якби оселилась в твоїй душі безцеремонно.
Дияволу віддав би її задарма, безкоштовно.)
(На мить би торкнулась до твого серця,
Ти вирвав би його, зламавши свої ж реберця.)
Все було б саме так як написано вище.
Ось чому нам не варто ставати ближче.
Субота Тетяна
