В безкрайньому синьому морі
Красень з’явився один.
Він сильний, розкішний, великий.
Він – особистість новин.
На палубах музика, танці.
Там спорт і театр, і кіно.
Каюти окремі, їдальні,
Там навіть було казіно.
Красень втопити не можна.
Враховано все до дрібниць.
Нікому і діла немає
До хитрих морських таємниць.
Хмари на небі зібрались.
Вітер і буря, і шторм.
Красеня навпіл зламали.
Враз він під воду пішов.
Сонце зійшло і все стихло.
Красеня більше нема.
Тільки далеко від місця потопу
Човен із кимсь колиха.
Очі розкрила. – Дякую, Боже!
Де я? Чи є хто живий?
Поряд без тями, в синцях і у крові
Хлопець лежить молодий.
Сонце спекотне нещадно палає.
Пити і їсти нема.
До хлопця поволі життя повертає.
Радіє дівчина. Вона не сама.
Горя і страху ковтнули не мало,
Але життя – є життя.
В буденності тій вони закохалась .
Чарівним було їх злиття.
Немає одежі, на ній лиш сорочка.
Він тільки в білизні лежить.
– Та байдуже все, на все море одні ми.
Хай човен до щастя біжить.
Обійми, цілунки вночі під луною.
А в день наче смерть нависа.
І знову на вечір їм хочеться жити.
Кохання без міри – яка це краса.
Напившись коханням, кохалися знову.
Бо вижити їм всеодно не дано.
І раптом дельфіни їх лодку штовхнули.
– Он острів!!! Кохана, я бачу вже дно.
Безсилі, голодні та дуже щасливі
На берег ступили вони.
Під пальмами тихо, спокійно і тепло.
І знову кохатись вони почали.
Життя воно сильне, кохання чарівне.
Вони врятували людей.
І дякувать Богу за милість і щедрість,
За їхніх маленьких дітей.
Шпак Тетяна
