Кигиче чайкою над морем,
Підпадьомка перепілкою у полі,
В степу шугає яструбом, як горе
Ввірвалося у материнську долю.
Єдиного синочка-соколонька
Війна проклята у неї забрала,
Хоча була б невістка – мала б доньку
Та що таке бабуся не пізнала.
Болить її душа та кровоточить,
Не заживає з часом в серці рана.
Що жінка від життя сьогодні хоче?
Щоб матері синочків не втрачали.
2020 р.
НЕОНІЛА
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
