Як жила я й того не помічала
Яка в твоїх очах була блакить.
Дивлюся в них – проходить тільки мить,
А наче вічність я це відчувала.
Скажи, як так, що завжди поруч ти,
І тихий подих, усмішка, обійми
А я шукала ідеал, що з фільму…
І ледве не дійшла до самоти.
Скажи чому твої тонкі вуста
Ніколи погляд мій не зупиняли,
Тепер я тут стою, стою без тями.
У натовпі людей лиш ти і я.
Як житиму тепер не знаю я,
Бо інших зовсім вже не помічаю,
Твої вуста та очі я… Кохаю!
Як шкода, що так пізно їх знайшла.
Вікторія Тодавчич
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
