Як жила я й того не помічала
Яка в твоїх очах була блакить.
Дивлюся в них – проходить тільки мить,
А наче вічність я це відчувала.
Скажи, як так, що завжди поруч ти,
І тихий подих, усмішка, обійми
А я шукала ідеал, що з фільму…
І ледве не дійшла до самоти.
Скажи чому твої тонкі вуста
Ніколи погляд мій не зупиняли,
Тепер я тут стою, стою без тями.
У натовпі людей лиш ти і я.
Як житиму тепер не знаю я,
Бо інших зовсім вже не помічаю,
Твої вуста та очі я… Кохаю!
Як шкода, що так пізно їх знайшла.<br>Вікторія Тодавчич
