Я вишила…

Я вишила серце новими нитками,
Згубилась у людях, у шумній юрбі.
Сьогодні мене проштрикнули словами,
Я щось невблаганне втопила в собі.
Ступаю, мов боса по битому скельцю:
Праворуч тумани, ліворуч зима,
Чому ж так самотньо розбитому серцю,
Чому я, як завжди лишилась сама?
Я більше писати від нині не стану,
Ніхто не читає дурненькі вірші,
Ходити у парки тепер перестану,
А може і зникну зовсім на весні.
Відкрию вікно і розтану, як димка,
Злечу до небес і дощем упаду,
У мене була дуже сильна підтримка,
Та більше у бій я таки не піду.
Замучилась сильно, зносилась мов ковдра,
Рядки вже не линуть з під мого пера,
На серці сичить чорнорота, як кобра,
Розбитих ілюзій глибока імла…
Арсенія