Ти мені зробив боляче,
як завжди.
Я вже звикла до цієї болі у себе в душі.
Коли я тебе благала.
Будь ласка, досить, не роби цього більше.
А ти робив, усе гірше.
І не на краплю мені не ставало, ліпше.
Знову та сама кімната.
Стол, і два стільця на яких ми сидимо.
І ти знову грюкаєш кулаком по столі,
що аж стіни дрижать від цього стуку.
Ти виходиш з кімнати,
та зачиняєш за собою двері.
А я знову залишаюся сама, у самоті.
Лямзіна Діана
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
