Мене вже давно зламала не куля, а життя.
Не ворог – а час, що розтягує дні між вибухами й
тишею.
Я вже давно не той хлопець, який колись сміявся
без причини.
Я став тим, хто мовчить довше, ніж говорить, тим, хто навчився дивитися смерті у вічі й не
опускати погляд.
Я не мамин і не татів син.
Я сам собі опора, сам собі біль, сам собі віра.
Я навчався на власних помилках,
падав, підіймався, знову падав і знову йшов
уперед.
Бо в мені — не просто людина. В мені – солдат.
Той, хто бачить війну не по телевізору, а в очах побратимів.
Той, хто знає, що запах гару – це не просто дим, а
чиясь доля.
Війна в мені.
Я відчуваю її в кожному русі, у кожному вдиху.
Вона — у шумі вух після обстрілів, у руках, що тремтять, коли тримаєш фото з дому, у серці, що стискається, коли чуєш "втрати немає".
Бо для нас, хто тут, втрати е завжди.
Просто не всі вони видимі.
Я багато бачив.
Бачив, як сильні ламалися, як ті, хто жартував учора, сьогодні мовчки
дивилися в небо,
Бачив, як люди перетворюються на тінь – але навіть тоді, коли всередині вже порожньо,
вони все одно стоять, бо так треба.
Бо ми не маємо права впасти.
Були моменти, коли здавалось – усе.
Коли земля під ногами
дрижить,
а ти стоїш і просто чекаєш, чи
встигнеш вдихнути ще раз.
І тоді розумієш, що страх — не
ворог.
Страх — це те, що нагадує, що
ти живий.
І поки він є, ти борешся.
Я навчився триматися, навіть
коли сил не залишалося.
Навчився мовчати, коли хочеться кричати,
і посміхатись, коли всередині все кричить від болю.
Навчився цінувати прості речі
чашку кави, короткий дзвінок,
фото з дому.
Бо там, за сотні кілометрів,
живе сенс, за який я тримаюся.
Повір мені, один теплий вечір зі мною – і ти зрозумієш усе без слів.
Ти почуєш, як моя душа тихо
плаче вечорами,
не від слабкості – від памʼяті.
Від того, що я не маю права
забути,
і не можу дозволити собі
зламатися знову.
Я не шукаю жалю.
Мені не потрібні великі слова
чи аплодисменти.
Мені потрібна тиша – справжня, без вибухів.
Потрібно небо без дронів, земля без крові, люди, які знову навчаться
просто жити.
І якщо колись ти подивишся в
мої очі,
то побачиш не втому, а вогонь.
Бо навіть зламаний – я живу.
Навіть поранений – я стою.
Навіть мовчки – я борюся.
Бо я – солдат України.
І поки я дихаю – вона жива.
Сергій
