"Любов,душа і серце"

«Люблю!» — кричало серце тій душі, що сіла поруч.
Ти чуєш,це- чи ні? А я люблю — так знай!
Бо ти від щастя точно вознесешся в рай!
Душа сиділа на крає*чку стільця
і плечі опустила вниз, сутуло.
В очах її давно загас вогонь —
любові не було, стояла осторонь.
Вона вся в сяйливих, мов блискітки, гірляндах,
світила всюди — тільки не на неї.
І поглядом гука ту душу в неї…
Вона відчула розпач та печаль:
душа була сама — на жаль.
Вона сама жила, сама хотіла,
сама співала та сама хропіла,
сама собі у вечері варила чай.
В очах її давно жила печаль.
Не те щоб вибір був не з нею —
він був, та так-кортіло їй не те.
Кого хотіла і любила — той забув.
Вона забула… так хотілося їй тоді,
бо легше так ставало на короткий час.
Вона була сама — не стало більше «нас».
«Люблю, люблю, люблю…!!!» — кричало гучно серце.
Мені начхать на тво*ю самоту!
Мені гормони нікуди дівати — чесно!.
Давай це завершать: глядіти в пустоту!
Моє єство таке — я хочу наповнятись!
емоціями щастя та життя.
Не хочу більше розбиватись
об чиїсь там ілюзії буття.
Я жити хочу і вдихать на повні груди!
Ти чуєш, Душе? Я тобі-це говорю!
Душа сиділа в шоці від прогнозів,
не знала, що сказати і робитиме… молю…
Прошу, благаю, серце, ти же знаєш — там біда!
Тебе порвуть, розіб’ють на скельця.
Нам буде зле — не забувай:
я — шрами прошлих бід…всі пам*ятаю..
«Не бійся так!», — сказало серце. — Разом-
ми зможем все здолать!
Ми приймемо Любов
і підем святкувать!
Елеонора