Ми мовчимо, вуста наші зашиті,
І голка та – із влади тонких рук.
Ми мовчимо, бо всі шляхи закриті,
А спроба крику – це ганебний звук.
Накажуть нам мовчати, як солдат,
Ховати очі, не шукати правди.
В руці тримати звичний автомат,
А в голові – покірливі поради.
Та в горлі ком вже душить, як петля,
І тиша ця дзвенить гучніш за дзвони,
Коли здригнеться змучена земля,
І впадуть ідоли, та рухнуть бастіони.
Тоді з німого вибухне вогонь,
Із вуст зірветься пристрасна намова!
Розтиснеться долоня із долонь,
І проросте замовчанеє слово.
Макс Громов
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
