Я знаю, що ти ненадовго
Заглянув у простір мого буття.
Мов тінь яка тане при світлі зорі,
Залишиш лиш тишу замість життя.
Всі кого торкається мій крижаний світ,
Зникнуть, мов дим, при світанку дня.
Так зникли батьки, друзі і ти підеш,
Залишивши пустку, мов вирвав сторінку.
Зі мною є ті хто вічно в пітьмі,
Вони слід не зітруть у безодні самотні-
Лиш Адові пси вірні, в кожній біді,
Мов біль, що душить в обіймах холодних.
Моє існування є вічним вогнем,
Що опалює душу й минуле до тла.
Та болю мого ні зупинити, ні стерти,
Бож без нього я – лише тінь і імла.
<br>Жвалєвська Валентина
