Я хотів би заснути й проснутись породистим псом,
Навіть дуже бридким, але з довгим таким родоводом,
Щоб у мами і в тата медалі були,
Щоб з дитинства мене стерегли й берегли,
А, якщо загуляю, шукали за винагороду.
Я хотів би заснути й проснутись породистим псом,
На м’яких килимах, в величезній, як місто, квартирі,
І, щоб стриг мене виключно мій перукар,
І, щоб жер я лиш м'ясо і Pedigree Pal,
І, щоб сучок під мене водили, ще й гроші платили.
Я – не вуличний пес, не безрідний барбос,
Не якась там нікчемна собачка,
Що господар її прив’язав у дворі,
А дітей її просто втопив у відрі,
За моїх же дітей він собі ще одну купить тачку.
А, до речі, про тачки, я лю́блю лише Mercedes,
А ще люблю по відео мультик про Тома і Джеррі,
А ще люблю купатися в теплій воді,
А ще люблю ганяти сусідських котів,
А ще люблю накласти під ноги у парку, чи в сквері.
Ох, ти доля собача солодка моя,
Не всі люди так добре живуть.
Бережу, як зіницю, господаря я,
Не дай, Боже, його заберуть.
Олександр Шевченко
