Дивлюсь крізь скло — день сумний,
Небо ховає сірий шлейф.
Внизу садок, мов сон старий,
Там час плете свої мережі.
Дерева стрункі й мовчазні,
Зимовий вітер їх торкав,
І шпилі сосен, наче сни,
До хмар тягнулись без устав.
Трава приглушена вітрами,
В саду сліди старих шляхів,
Хатинка між кущами,
Немов у тиші — захист слів.
Цей день — пауза у вічність,
Світ чекає нових змін.
Сіре небо в тій ніжності,
Що час — лише тиша змін.
<br>Ольга Філонська
