Сумую до болю, до щему,
сумую в осінній порі,
віршам обираючи тему,
ніяк не засну до зорі.
Сумую за сонцем і літом,
сумую за теплим дощем,
за ніжним калиновим цвітом,
за м'ятою і чебрецем.
У смутку своя є принада:
він так огортає, мов плед,
з думок випливає балада
і тягнуться рими, як мед.
Сумую удень листопадом,
сумую туманом вночі,
блукаючи ввечері садом,
осінні складаю вірші.
08.11.2024 р.,<br>Лілія Кравченко
