Будні

Каламутний запах перекисі й заліза наповнював ванну кімнату.
Сичання чулося з вати.
Все так чудо було, но цьому судилось стати, так сказала судьба. Так деколи вона жорстока, але все має смисл, можливо це було життєвим уроком або досвідом.
За цей час мого заннятя що мало протяжність 2 роки, я вже відчувала себе професійною медсестрою, но не тією що подає інструменти, а тією що витирає кров ватою з руки заплаканої дитини і промовляє ''все закінчилось, все добре''
Я скоріше не жалкую, я скоріше вдумуюсь, а чи було воно мені потрібно? Я не знаю, чесно, по людськи не знаю.
Ось і зараз я сиджу і думаю:чи було воно мені потрібно? Скоріше ні, но не все в світі однозначно, тільки окрім того що 2+2=4 хоч і тут є мала вірогідність що це не правильно.
Тяжке повітря по трохи стає вуглекислим газом, що потім знову стане повітрям, можливо так і в житті, деколи те що ми жертвуємо стає чимось.
Ну а зараз мені потрібно йти, усе.
#текст
#амбасадорсарказму<br>Малий писака