Сенс життя мій зупинився,
Стався в долі повний треш,
У чому ж я тут провинився,
Що від мене ти ідеш…?
Мов на долю впала тінь,
Плачу, як дитя скрізь силу,
Мене несе залізний кінь,
По краю крутого схилу.
На всій швидкості лечу,
Скрізь прокляту чорну ніч,
Вже більш нічого не хочу,
Свідомість схопив параліч.
Я все в житті тобі віддав,
А ти так просто все розбила,
З тебе пилинки я здував,
А ти в серце ніж встромила.
Все кохання що між нас,
І щастя що зі мною мала,
Ти перекреслила за раз,
За одну мить все поховала.
Мчуся в темряву скрізь біль,
Байдужість розум захопила,
В сльозах я чую гірку сіль,
В якій мене ти і втопила.
Ігор Лівак
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
