Тиха ніч, в весняну пору,
Ніяк заснути я не зміг,
Ніби душу кличе вгору,
Я вийшов з хати за поріг.
Я в небо ясне підняв очі,
Там місяць вгорі любо сяє.
По небу скрізь всієї ночі,
Як срібний човен пропливає.
Поруч з ним немов пір’їнки,
Його пролітаючи лоскочуть.
Білі пухнастенькі хмаринки,
Немов укутати всі хочуть.
Легенько вітер біля хати,
Поміж дерева шелестить.
Так і хочеться підняти,
З ним у небо у цю мить.
Але пішов я тихо спати,
Вітерець мене приколихав,
Ніби дитину рідна мати,
Я солодко до рання спав.
<br>Ігор Лівак
