Ах, знаєте, останнім часом,
То все частіше смуток в скроні бʼє.
Як ретроград Меркурій з Марсом,
Як сонце тепле з обрію встає..
Я вся думками лину в мрію,
Я вся у підрахунку нових шанс.
Найгірше – то плекать надію,
Яка сильніше розриває нас.
Ах, знаєте, страшну ту силу,
Що розчинилась в всесвіті світів?
Згубили раю земну ми мрію,
І в пошуках його серед життів.
Чекай мене ти в нашім раю,
Якщо нам не судилося зустрітись тут,
Плекай наш спокій в тим магічним краю.
Нехай нас омине страшний небесний суд.
Ах, знаєте, як то болить і плаче
І нескінченний пошук сенсу того сну?
За кілька тисяч років, що то значить,
Чому не знаємо ми відповідь одну?
А може лише брехня нас там чекає,
І не існує раю серед хмар?
Хіба ж ця думка не лякає?
Що після нас залишиться лиш пар.
