Дим

Під вікном дощ із вітром грає свою пісню,
Мов спогад тихий, що вже не воскресне.
Я п’ю гірку, чорну каву поволі,
І дим від цигарки тоне у болі.
Він тягнеться вгору, мов тінь твого образу,
Що більше не поруч — ні доторку, ні голосу.
У сизому серпанку бачу тебе,
Та руки не можуть обійняти вже.
І дивлячись в дим, що розтане в імлі,
Я згадую ніжність минулих днів.
Де було тепло, і світ був простішим,
Де ти була поруч… і я був щасливішим.
Олександр