Дурнику

Дурнику…
Чому мовчиш надто голосно?
Ніби у всередині дзвін комах.
Забагато береш на голову,
Розмова з тобою як участь в боях.
Дурнику…
Навіщо тобі телефон?
Кидаєш трубку знов і знов.
Якось подарую дешевий адиколон,
Бо твій запах це у серці кров.
Дурнику…
Я насправді така халепа?
Намагаюсь не впустити тиху сльозу.
Та коли кричиш ти не схожий на янгола,
Я більше не кохаю, я любов утоплю
Дурнику…
Ти завжди був ось таким?
Гадаю ти не умів кохати, певне.
Та тепер залишися просто ніким.
Серце моє все ж навіки замерзне…
Чому ти був таким дурним?
Анна