Замети мене, листопад,
я не хочу ні бачить, ні чути
як вмирає той дивний сад,
котрий був підкошений лютим.
Я стомилася від сирен,
я стомилась молитись богу,
щоб прийшов той щасливий день,
коли щезне російська погань,
що на землю мою прийшла
руйнувати,кривавити, бити,
і ту квітку, що розцвіла,
грубо чоботом розчавити.
З неба сльози, а кажуть: дощ,
виють вдови, а кажуть: вітер,
до кісток пробирає мороз,
коли чую, що вбиті діти.
Листопад, замети мене,
загорни в кольоровий килим
до тих пір, поки все мине,
до життя, до весни, до миру.
Тетяна Ярош
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
