Зупинило сонце біг —
Ніщо душу не колише,
Навкруги, мов влітку сніг,
Все затихло, чути тишу.
Небо стелиться легке,
Наче спомин незбагненний,
І торкається думок
Вітер тихий і смиренний.
Десь далеко гомін днів
Розчинився в білім світі,
Загубився серед слів,
Що лишились непролиті.
Серце слухає себе,
Як мелодію глибоку,
По воді часу пливе
У хвилину одиноку.
Та у тиші цій ясній
Щось невидиме іскриться —
Може, спогад, може, сон,
Мрія скоро розгориться.
І коли розтане мить,
Мов холодний подих ночі,
Знову сонце свій політ
Розпочати знов захоче.
26 березня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
