Клята війна

Коли подивитися в очі,
Людині, яка втратила все.
Нічого не знайдеш, там вимерло все.
Сльози не побачиш,
Їх виплакали всі.
Душа лиш одна тримає її на Землі.
Отак ти живеш, мрії збираєш.
Робиш усе й нічого не знаєш.
Будинок будуєш,
На гарну автівку кошти збираєш.
А потім приходить в дім твій, війна.
Її приведе сам сатана.
Збираєш ти речі, бо фронт вже чекає.
Їдеш далеко, де народ твій лягає.
Сидиш у окопі, й нічого не знаєш.
Прилетіла ракета- будинку не має.
І знов все спочатку, будеш будувати.
Та спершу, ворога, потрібно прогнати.
Радієш лиш тому, що ти ще живеш.
Що рідні не були вдома тоді.
Чекали на звістку від тебе,
У батьків у селі.
Надія лишилась, зробимо все.
Та з нового ранку, проснувшись в лікарні.
Береш телефон лівою рукою,
Бо правої, від ночі, немає.
Оглянувши ноги,
Розумієш, що тебе далі чекає.
Та не це лиш торбує.
А те що вже ранок, а звістки від рідних немає.
Тиснеш на кнопку – телефон набирає.
Гудки не пішли, зв’язку десь не має.
Сльози скотились,
Тіло потом холодним покрилось.
З телефону очі боїшся забрати,
Що б звістку від рідних, не пропускати.
Та згодом приходить звістка не з дому.
" Ти сам залишився нікого не має!"
Пише бабуся з сусіднього дому.
Зриваєш всі шланги, що до тебе прикуті,
Жити не хочеш, і смерті не має.
Клята війна все вже забрала.
Як жити і з цим, ніхто і не знає.
Звільняють зі служби, а дома чекає тебе лиш могила.
І ти вже не знаєш чи живеш,
Чи так доживаєш .
Очі спустіли, там вимерло все.
Відчуваєш лиш злість і ненависть пре.
До біса того, що війну розпочав.
Бажаєш лиш смерті,
Що б в муками її він пізнав.
І сердце не стане,
Допоки не взнає, що чорта вже і не має!!!
Андрій Долгополий