В житті людини є складні моменти,
коли ти відчуваєш, що нема
того зв’язку, який у вас був раніше,
того тепла, що так не вистача.
І ти задумався: «Чому усе так сталось?
Чому стає все таким темним і сухим?
Чому усе, що мали, вже немає?
Чому усе не так, як планували?..»
Чому оті всі сварки та образи,
які ти думав що нічого не дадуть,
які пройдуть і ледве там помітно,
що щось було, і щось ще може буть—
дали насправді всі ті гіркі сльози,
які накапали всередині вас двох.
І всі ті суперечки, чвари, сльози —
вони, як лезом, нам по серцю б’ють і б’ють…
А потім вони йдуть у роздоріжжя,
яке надалі стіною зійде —
яка між нами стане, неподвижно.
І бий її, роби щось — та забудь.
Забудь ті мрії, що ви будували разом,
забудь усе, що ніби так було…
Воно було але це вже немає,
та й, думаю, уже не повернуть <br>Мужчіль Ірина
