Сижу, брожу по вирію фантазій, перебираю способи, повчання та знання, вагання.
Ось сплинеш Ти, я пролисну, почну шукати знову забуваясь і думаю, чому це Ти.
За стільки років все ще Ти. Скільки? Напевно десь 17, як то став Ти.
А знаєш що смішного? Ти допомагаєш у біді, у горінні по душі людській – чужій.
Бодай згадаю – все зникає. Зникає світ і ми, але не Ти. Попіл стає спасінням.
Коли прийдеш ти у ві сні? Я хочу знати про наступний раз.
Тоді не буду йти, коли так палко Ти бажав щось розказати.
Мені було ніколи, але радісно, що приходиш знову.
Візьмеш за руку і водиш за собою, іноді відводиш погляд, щоб не дивитись мені в очі.
Я не можу дивитись тобі в очі, коли так байдуже дивишся на яві.
Лита
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
