Я пам’ятаю мить, коли тебе не стало,
Коли застигло серце назавжди,
Коли життя твоє зів’яло,
І снігом замело залишені сліди.
Ти ліг на землю, мов відпочивати,
Та не підвівся більш, хоч як не кликав я,
Мені лишалося лише кричати,
Молити повернутись до життя…
Коли збагнув я, що ти вже далеко,
Коли зненавидів усе в собі,
Мені пробігти було так нелегко —
Сто метрів, програної ворогу землі.
Потім бліндаж — як одкровення порятунку,
І знову сльози, знову крик,
Я став людиною вже іншого гатунку,
Але той, ким я був, назавжди зник.
А потім знову бій — ми наче б то вулканом
Кидали лаву навсебіч,
Цей день для вас буде капканом,
І не закінчиться ніколи ваша ніч.
А потім я вернувся знов до тебе,
Не зміг, хай навіть мертвого, лишить,
Я бачив очі, що дивились в небо,
Ніколи не забуду — в пам’ять в’їлася ця мить.
І, виючи, дотяг додому,
Хай на щиті — кожен із тисяч вас живий,
І як би тяжко не було самому,
Я знову повернуся у цей стрій.
І в пам’яті моїй, хай скільки буду жити,
Зі мною завжди буде посмішка твоя,
І з цього спогаду я буду лиш радіти,
Найвища нагорода буде це моя.
Биківня 20.03.2026 р.
Вячеслав Гигиняк
