Мій зимовий вечір

Вільна країна, моя Україна,
Де степ широкий і синіє Дніпро,
Де верби плачуть, калина червоніє,
А в серці кожного живе добро.
Де вишиванка – як оберіг святий,
З візерунками, що душу зігрівають,
На вечорницях лунає сміх дівчат,
І пісні неньки серце пригортають.
У віночку з барвінку та польових квітів,
Краса дівоча – мов казка жива,
Традиції предків – скарб віків,
Що в серці народу навіки збережена.
Шевченко, Франко – слова їх лунають,
Котляревський, Українка – гордість моя,
Письменники славні – дух наш піднімають,
І мова їх рідна – як пісня солов’я.
Де весною вишні білим цвітом вкриті,
А гори Карпати – величні й стрімкі,
Річки і озера – наче намистини,
Красою чарують, навіки близькі.
Де небо голубе, безкрає, бездонне,
І сонце в ньому радісно світить,
Поля пшеничні – жовті та сонні,
І вітер в них тихесенько шелестить.
Леся Українка, слабка тілом, та духом сильна,
Залишила спадщину – свої нетлінні твори,
Щоб ними гордилася вся Україна,
І пам’ять про неї жила у віках історії.
Народ мій вільний, нескорений,
З духом сильним та незламним,
Він завжди бореться за волю,
І йде до перемоги шляхом правдивим.
Мар'яна Побігун