Одразу повідомлення! Це ніяк не стосується Чоніна та Синміна. Це все видумка автора. Приємного читання!
Ранок прийшов не зі сходом сонця. А з темряви. Так заявляє про себе зима.
Синмін лежав у теплому ліжку, поки поряд із ним спав Чонін. Синмін, не роздумуючи, встав і пішов приводити себе до ладу, захопивши телефон.
На екрані тільки й світилися повідомлення від Чоніна, не прочитані ще вічора.
Синмін умився, взяв телефон і, на диво, робота сьогодні була скасована.
— М? Робота скасована?
Синмін одразу почистив зуби й повернувся до ліжка.
Там уже і Чонін прокинувся. Він лежав сонний, не розуміючи, що відбувається.
— Ти прокинувся? — мило усміхнувся Синмін.
— Мг.. Чан хіба не казав, що сьогодні запис?
— Він написав у загальну групу, що сьогодні відміна. У нього з’явилися справи з JYP.
— А-а.
Синчони були в гуртожитку. З ними ще в сусідній кімнаті спали Мінсони, але зараз не про них. Так от. Синчони були просто друзями. Але цей день змінив усе докорінно.
— Мін.. Ти можеш дати мені знеболювальне? Болить у боці..
— Окей.. Напевно, вчора перетренувався.
— Мг, болить дуже.. Ай.
Чонін завмер. Наче Анна в мультфільмі «Крижане серце».
— Що сталося?
— Дуже болить.. Аж поворухнутися не можу.
Чонін стояв у такій позі: руки на тому боці, де болить, сам зігнутий на 80°, обличчя скривлене від болю.
— Ох.. У тебе тільки бік болить?
Чонін був настільки зайнятий болем, що не помітив, як його пальці посиніли від того, що він занадто сильно стискав бік.
— Що? Ай..
— Давай понесу…
— Я б не відмовився.
Синмін обережно взяв Чоніна на руки й поніс до спальні.
— Не боляче? — Синмін хвилювався за друга.
— Ні.. ах..
— Що сталося? Точно не боляче?
— Ні.. тепер пальці відходять.
— А-а..
Синмін обережно поклав сусіда на ліжко.
— Синмін.. У мене нічого немає на скроні?
— Що?
Синмін нахилився, щоб подивитися на скроню. Але раптом..
Раптом Синміна затягнули в поцілунок. Поцілунок. Не той, що вимагає відповіді, не той, що на швидку руку. А той, що любить, той, що сподівається.
Синмін відповів на поцілунок. Для обох це не було відчуттям огиди чи бажанням відштовхнути, навпаки — це було неймовірно приємно. У кожного в животі кружляли райські метелики.
Синмін трохи присів, не перериваючи поцілунку.
Раптом їхній поцілунок розірвався через стукіт у двері.
— Ах.. Я відчиню.
Синмін швидко встав і пішов відчиняти двері.
— Що?
— Синмін, там.. Таке.. Не підеш у магазин зі мною?
— А що таке?
— Ну, Ліно спить, а..
Хан побачив за спиною Синміна спітнілого, почервонілого, з розпатланим волоссям Чоніна.
— Ой, здається, я завадив.
Хан швидко зачинив двері й утік.
— Хто там? — почулося зі спальні.
— Ніхто..
Синмін повернувся.
— Точно! Зовсім забув про знеболювальне.
— Не треба, ти мене вже вилікував, — з милою насмішкою сказав Чонін.
Так вони і заснули. Голова Чоніна лежала на грудях Синміна, а той, у свою чергу, перебирав волосся Чоніна. Обидва мило спали.
Наступного дня вони пішли в магазин, не звертаючи уваги на інших людей. Вони могли поцілувати один одного прямо біля магазину — просто тому, що їм захотілося. Так вони і стали парою.
Ханна Мінсонова
