Ви кажете: спорт поза політикою,
Тут тільки секунди й лід.
Та чомусь не ріже вам око
Прапор держави-вбивці.
Для вас він – "нормальна справа",
Нейтральний, мов сніг на горах,
А памʼять про вбитих атлетів
Вам бачиться не так?
Невже вас лякають обличчя
На білому тлі шолома?
Чи правда, що бʼє по сумлінню,
Для вас надто вже відома?
Владислав вийшов не з криком гучним,
Не з гаслами і не з політикою.
Він просто хотів показати імена –
Став для вас ворогом.
Ви зняли його з виступу,
Позбавили траси й наград.
Та хіба дискваліфікацією
Знімається біль утрат?
Медалі – це спалах металу,
Що тьмяніє з кожним днем.
А памʼять – це те, що тримає
Живими тих, хто не з ним.
І якщо для вас це "ненормально",
А не людський заповіт, –
То, може, не шолом завадив,
А правда, що вийшла на лід.
Софія Дмитрієва
