Парнас

Де ж твій жах таїться, Аполлоне?
Тіла гнилії снують по світу, годують повітря смородом своїм,
Єство Танатосу віддають ступаючі ще по пустельним землям.
Що ти залишив нам у тих залитих
Кровію своїх дітей рядках?
Невже жадають уста твої отрутою сією бути змочені?
Тіло твоє сохне, а всевидящії очі
Дивляться угору,мов пеленою чорною покриті.
Калліопо, нужбо! з очей сього зірви трофей танатовий!
Срібна скверна ефемерної стріли на люд хмарою летить множий.
"Стій! ", – крикне тоді їй самітний глас.
Одначе,тіла не чують гнилії
Сплеску сього ,доуші не примічають Аполлонової.
Стирчить стріла у тілі їх, але не відчувають тлінні муки.<br>Морис