Романи, змучені ночами
І лист, написаний пером.
Натхненний вічними дощами,
Лиш споглядаєш на паром.
А любов твоя не згасла,
І думки згубили глузд.
Біль стискаюча і власна
Все кряжляє, як той Крут.
Нащо серцю ті печалі?
Нащо здалась нам любов?
Все іде, мов по спіралі,
Розбиває знов і знов.
Тут дарує, там руйнує.
Тут співа, а там лиш плач.
То втішає, то злузує.
То ти Бог, а то палач.
Паром все далі відпливає,
Мимоволі дощ стиха.
А письменник споглядає,
І любов йому лиха.
22.03.2026
Альона Макарова
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
