Сучасні патріотичні вірші: авторська поезія про Україну

Ми не кричимо «помста», Бо помста — то доля слабких. Ми кажемо просто — «пам’ять», Вона перетерпить усіх. ​Вона довша за ваші посади, За терміни в кріслах тугих. Правда не терпить розради І вийде на світло із тих — ​Хто робив свої справи у темряві, Хто в тіні […]

Найгучніше кричить не зрада — А тиша, що йде за нею. Коли все зрозуміло й ясно, Та правда — під гільйотиною. ​Ми мовчимо не з переляку, А тому, що знаємо ціну. У країні, де влада — плаха, Правда ходить без охорони. ​Мовчання — це не покірність. Це скрегіт […]

Вони клялись небу, клялись прапору, Говорили правильні, вивчені слова. Та присяга без честі — то папір без підпису, Форма без серця, печатка без нутра. Вони стояли рівно, дивились у камери, Вчили народ, як правильно любить. А самі давно навчилися іншому — Як брати, мовчати і не червоніть. Для […]

Вона стоїть на папері — велична й міцна, А в реальності — шви розповзлися від гнилі. Коли в кабінетах не бачать, що йде війна, Бо рахують відкати в своєму безсиллі. Держава без совісті — це порожня тюрма, Де закон — то зашморг лише для простого. Там, де в […]

Вони клялись на Біблії, клялись на крові, Казали: Україна — понад усе. Та поки хлопці гинуть на фронтовій, Вони пиляють гроші, мов праліс віковий. На тендерах — мільйони, відкати — рікою, На «гуманітарці» — жирний зиск. Мародери в костюмах, з усмішкою клейкою, Відмивають бюджет, наче брудний грошик. Будинки […]

Любив я країну за сині волошки, За ліс і ставки, за ранкові стежки. А нині тут страшно. У ріднім краю Я злі, сірі очі тепер упізнаю. Ми рай тут плекали, ми вірили щиро, Та нас розвели, позбавивши миру. За спинами тихо все вирішили, І віру, і гідність у […]

Любив я країну за сині волошки, За ліс і ставки, за ранкові стежки. А нині тут страшно. У ріднім краю Я злі, сірі очі тепер упізнаю. Ми рай тут плекали, ми вірили щиро, Та нас розвели, позбавивши миру. За спинами тихо все вирішили, І віру, і гідність у […]

Вони малюють стрілки в кабінетах, Де пахне кавою і тишею стін. Влада в напрасованих манжетах Вирішує, хто піде в смертний дзвін. А «песики» в кашкетах, ситі й дужі, Чатують ранок, як здобич і гріх. Їм до народу — як до калюжі, Бо тил — їхній рай, а не […]

Це не про смерть. Це про лють у крові, Про те, що ми є, поки світ на межі. «Ще не вмерла» — як вирок аренам, Де людоїд міряє страх колінами. Ми кажемо — «доля», та маємо — «бій». Ми кажемо — «роса», а бачимо дим. Для ворога смерть […]

Розкіш не блищить. Вона не має проби. Вона вимірюється ударами серця, а не металу. Свобода — це коли ранок належить тобі. Не сирені. Не боргу. Не чужим крокам. Час не тече — він застигає там, де ми справжні. Повільність — привілей. Вибір — зброя. Найдорожче, що можна мати, […]

Тут не парламент. Тут магазин. Товар — на столі. Совість — під столом. Голос не має ваги. Він має ціну. Хто платить за музику у воюючій залі? Валіза не має громадянства. Та тінь падає з Півночі. Рука, що бере, не питає, чия це кров. Вона просто бере. Земля […]

У садах загубилось село - Українського роду колиска. Чи далеко я буду, чи близько, Б"ю тобі, отчий краю чолом. Як вологу дає джерело Річці тій повноводній бурхливій, Так і є тим началом село, Звідкіля почалася Вітчизна. Тут коріння глибоке твоє П"є землі-годувальниці соки Та гілля і високе й […]