І знову вщент розтрощені мости.
І світ тремтить у лихоманці жаху.
Біля корит нажерлися кати,
А люд повзе канавами на плаху.
Мовчання — це не мудрість, а полон.
Страждання — не спасіння і не крила.
Крізь зуби виплюнь цей німий прокльон,
Аби іржа твій дух не надломила.
Тебе, як всіх, розтопчуть — час прийде,
У згоді страху, зради й каяття.
Вороння зграя в лісі загуде,
І в чорний глей ввіб'є твоє життя.
А світ розсудить — він до цього звик,
Застигне у байдужій сліпоті.
І «друг», від тебе відвернувши лик,
За срібняки розіпне на хресті.
