Побачення

Під вечір місто тихо засвітилось,
Ліхтар розсипав золото в траві.
Я йшов туди, де серце зупинилось —
Де ти чекала в ніжній синяві.

Торкнувся вітер пасма твого слова,
І світ раптово став немов живий.
Звичайна мить — а вже така казкова,
Неначе сон, та справжній і ясний.

Ми йшли повільно, не рахуючи хвилини,
Долоня в долоні — теплий тихий струм.
І погляд твій — глибокий, журавлиний —
Знімав із серця втому й зайвий сум.

Сміялись зорі в темному оксамиті,
І час розтанув, мов солодкий лід.
Було так просто — поруч просто жити,
І вдвох ділити світ на “ти” і “світ”.

Коли ж прощались — ніч стишила кроки,
Та в грудях ще бринів той теплий звук:
Побачення — це більше, ніж лиш дотик,
Це міст між двох закоханих розлук.

Вікторія