І знову не спиться, туман в голові…
Думки заблукали, сплелись у клубки.
За обрієм — тихо, ніч дах обійма,
і зорі вогнями блищать у вікна.
Струною натягнута — тиша дзвінка,
і місяць крізь прищур на нас спогляда.
Думки мої — хаос, мов броунівський рух,
В стрімкім лабіринті нейронових дуг.
Блукаючи здавна, щоночі у сні,
шукають невпинно розгадку душі.
І синапси стисне — пройде електрон,
дугою невпинною з сотень нейрон.
Мій мозок – машинна шукатиме далі
життєво важливі для всесвіту дані.
І файли обробки внесуть у блокнот,
іще одну з версій — для чого ж ми тут…
А сонце, злизавши нічну простиню,
розірве промінням космічну петлю
Щоб знову почати, шукаючи далі
безглузді для всесвіту, певно, – деталі…
Макс Громов
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
