Сотворіння борщу я б назвав ворожінням,
щоб листок до листочка,
все вчасно і все до ладу.
Чари сонця й землі усмоктало коріння,
щоб не втратили люди
записане їм на роду.
Із пестливих долонь землелюба-трипільця
запліднилася нива
зерном україноєства.
І, заливши ріллю сонцекров'ю по вінця,
уродила народом
на тсячолітні жнива.
Переможно верталися вої Олега,
вдалі зруйнувавши
чужинську ворожість ущент.
І княгиня, подякувавши оберегам,
частувала його
оксамито-червоним борщем.
Відряджала Андрія на Січ Бульбашиха,
до борщу покропила
сльозою зубець часника.
Підвивала, ридала, молилася стиха,
ніби знала вона,
що востаннє годує синка!
Манівцями до лісу тривожна Ганнуся,
притискала у хустці
ще теплий з борщем казанок…
У пілотці під зіркою не промахнувся —
страву й кров розчинив
у долоні кленовий листок!
На Дніпрі чи на Прип'яті у вишиванці
к котрий раз ще шаткує
капусту жіноча рука.
І не зна…
…што разяйка задумалась?
Ну ка тащи ети ваши хохлятские красниє щи!
В'ячеслав Семенко
