Поволі усміхнись, і в дім. Розлив
глухої темряви, що сліпнуть очі.
Та рим ознаки вже в строфу лягли
під час найдовшої у цьому році ночі.
Спроквола усміхнись. Цей круговид
під кригою озер та сніговиці…
Десь одинокий потяг заблудив
і крик його мені неначе сниться.
З-під крану краплі відсікають мить,
цей стукіт, як мелодія чекання…
Мій телефон ображений лежить,
він переповнений твоїм мовчанням.
Прихована за цифрами межа
манить мандрівника вогні досвітні.
Яким би камнем в грудях не лежав,
я голос твій знайду у мережі всесвітній!
В'ячеслав Семенко
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
