Світанок

Як би ж мені знову світанок —
спокійний світанок і тихий, як штиль,
із запахом трав,
з теплим вітром весняним,
коли я жива, а не образ лиш мій.

Світанок без болю.
Ні, я не хворію —
я просто згубила себе
й все ніяк не знайду.
Світанок відчути я мрію, як волю,
в краю своїм ріднім,
світанок, що я так безмежно люблю.

Я хочу нарешті відчути свободу:
без правил, законів, без проклятих війн.
Відчути себе не монетою в морі,
а чимось значущим, великим
й нарешті своїм.

Як би ж мені знову країну
зі світанком з-за пагорбів,
всіяних чистим зерном,
незламну, відважну, сміливу
і вільну, як небо зі світанком — крилом.

Ірина Ковальчук