Коли почалася війна — світ затих,
Завмер у польоті вічному.
Мов час, що розсипався тисяччю крихт
У вакуумі космічному.
І тиша кричала гучніше за грім,
Розколюючи небосхили.
А ранок, мов вирок, приходив у дім —
Будив навіть тих, хто не жили.
Життя заніміло, затиснувши біль
У стінах, у вікнах, у тінях.
І кожен тримав свій крихкий світ без сил
На власних душевних руїнах.
І погляд дорослішав швидше за час,
І слово ставало бронею.
А серце кипіло і кликало нас
До бою вставати душею.
Та навіть крізь попіл і чорну імлу,
Крізь втрати, атаки й розплати,
У серці не гасне надія жива —
І змушує жити… і встати.
29 березня 2026 р.
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
