І відтоді, як світ збожеволів,
коли нормою вріс між ребер
неупинний, надмірний, строгий
біль, що тихо зсередини жер.
Непомітно симптоми сходять.
Відчуття ейфорії — як мед,
По заплутаних венах бродить
біль, що тихо нас всіх ізжер.
Безколірний, із присмаком втоми,
Навіть трошки розширений спектр.
Хтось відчував гіркоту саркоми,
хробака, що невпинно жер.
Він структурний, п'янкий, їй-Богу,
Наче опіум, морфій, герань,
Забиває судини чорні
сірим попелом страждань.<br>Макс Громов
