Ти знову шукаєш,
оголені рани,
І нерви, мов струни –
криваві омани…
Ти рада забутись,
втікаєш щосили
Ти, певно, єдине
В житті так любила
Той запах, мов куля,
між ребер лишився.
Усмішка, зап'ястя
волосся, надія…
В моменті – мов вибух,
І тиша, і спокій.
Світ далі щебече –
Розірвані ноти.
Планета невпинно
Веде свій політ.
Його вже немає…
200-тий, приліт.<br>Макс Громов
