Як тяжко вимовить ці три слова —
«Я тебе кохаю» в нікуди.
Коли у мене кінець готовий,
А в твоїм серці — не я, не ми.
Як тяжко знати: фінал самотній,
Бо смертник не планує дні.
На війні не буває зворотних,
Лиш імена у холодній тиші війни.
Серце рветься до тебе без крику,
А розум знову шикує стрій.
Я йду туди, де немає вибору,
Де шансів мало, зате є бій.
Ти не чекаєш. І це найгірше.
Не проклинаю — просто мовчу.
Мені не боляче від пострілу,
Болить, що я тебе люблю.
Можливо колись, коли стихнуть бої,
Коли небо очиститься від ракет,
Ти й не згадаєш, ким я був тобі,
І це буде чеснішим за «привіт».
Я не прийду. Не стану тінню.
Не буду снитись в твоїх снах.
Нехай моє згорить мовчання
У чужих, не твоїх, руках.
А зараз — дим від гірких сигар,
І попіл міста на чорних пальцях.
Він гріє душу, як мертвий жар,
Щоб я не зник між «прощай» і мовчанням.
Я дивлюсь на світанок — він не для нас.
Він сходить там, де ти без мене.
Нехай він дарує тобі новий час,
А мені — спокій. Якщо такий існує.
Лис
