У осені завжди свій запах,
Пожовкле листя під ногами шелестить.
І вже одягнені дівчата
Ідуть заморені кудись.
Заморені, чому? Не знаю,
Бо з осінню приходить сум.
І я завжди десь так блукаю,
Ніяк не позбудуся цих дум.
Про життя, яке немов пісок, що між пальців спливає,
І не спинити цей невпинний рух.
Ось-ось здається, ми лише почали,
А вже осінній вітер дме щодуху.
І кожен день, мов кадр із кінофільму,
Летить у невідому далину.
Як хочу я побути ще дитиною
У батьків своїх в тилу.
Мар'яна Побігун
Для того щоб i2 коректно прочитала вірш, мова пристрою повинна бути - Українська
