Я прошу: Не торкайся болю…
Не шукай тієї, кого давно нема
Бо я давно вже не шукаю долю
Тієї дівчини кому вона дісталася здарма
Я прошу, не торкайтеся могили
І не чіпайте ту, що у труні
Мені давно вже вистачає сили
Не доживати, а проживати свої дні
Мені забракло слів, коли було потрібно говорити
Яка любов? Про що ви? Я не прошу!
Заклякла вся… Лише сердце продовжує тремтіти…
Я просто себе не виношу,залиште…
Щоб оживати, треба захотіти
Облиш… Віночок на згадку на труні…
Як боляче…. Колись настане тиша?
А зараз чую в своїх хмарах голоси …
В душі крадеться тишком нишком миша…
Облиш…нічого не питай і не проси.
Ти вірно їх не чуєш, це чудово
Ти вільний дихати на повні груди
Сьогодні ти працюєш, це кайфово
А в мене у душі постійно йде війна…
Ти знаєш… Я бачу ту її усюди…
І кайдани зневільнюють життя.
Куди діватися, коли я йду в нікуди?
Куди, скажи мені!… Мовчиш…
Мої вірші лунають звідусюди…
Нечуєш… Мабуть в душі своїй кричиш…
І знову я прошу, облиш …
Я тільки починаю новий шлях
І на душі словісний терн залиш
Я відпущу себе в своїх сльозах…
Маргарита
