Наші поля стали
дорогами,
Для біглих людей від
злої війни.
Кущики наші стали
окопами,
Сховавшись під ними
від страху в пітьмі.
Так покидають домівки
всі люди,
В надії втекти і дітей
зберегти.
А слідом снаряди летять
і пулі,
З приказом-всіх досягти.
Хтось зміг втекти на
машині,
А ось і обстріляна обабіч
лежить,
Ніж всім загнали гострий
у спину,
Ти українець-значить не
жить.
Пішки і майже без їжі,
Дороги проходять в
страху.
Вони втікають
назустріч надії,
На домівку без дірки
в даху.
Раніше жили,працювали,
раділи,
В мирному руслі пливли.
Зараз-тікають без мрії,
Тільки б життя зберегли.
<br>Тетяна Лазарєва
