Вже тихо так, закриті очі.
Лежить той син,сира земля…
А мати там не спить пів ночі.
І ще не знає про Щита.
І привезуть її синочка…
Ой,мамо,мамо,ти прости.
Прощатись будемо назавжди
Мене, рідненька,відпусти.
Вже сходу сонця не побачу
І захід теж вже не мені.
Вже не прийду додому пізно
Лежу тепер я в тишині.
Немає болю, не терплю
Немає й щастя,й не люблю.
Не світить сонце, не пече
А дихати,а дихати хотілось ще…
<br>Наталія Гаврилюк
