Ніжні дотики твоїх витончених пальців відчуваю.
Вкотре змушена я червоніти, як тільки це згадаю.
На шиї опіки від твого подиху досі жаром так палають.
І очі глибші за впадину ту Маріанську в душу заглядають.
Твій тихий голос досі звучить в моїй голові постійно.
Вивчав мене з ентузіазмом але уважно, так повільно.
До сих пір залежність від тебе не вдається подолати.
Подумати навіть не могла, що можна так когось бажати.
Дотик твоїх рук до мене – мій особистий антидеприсант.
Я твоя нова гітарa, а ти той самий віртуозний музикант.
Натяку твого чи навіть погляду достатньо зараз.
Щоб я знову запалала, і довірилась тобі ще раз.
В кімнаті з сотнями людей, але без тебе – я на одинці.
Зачарував мене, прив'язав до себе, я в твоїй павутинці.
Маєш певну владу наді мною, я й не проти а ні скільки.
Прошу будь-ласка не залишай мене без себе тільки.
Без тебе я не я, і особистість моя вся повністю твоя.
Не хочу й думати про інше, тріщить по швам душа моя.
Але ж тебе уже нема, живу я спогадом який не залишає.
І я вже вкотре засинаю з тобою в голові, але тебе немає.<br>Субота Тетяна
