Хочеш я забуду роки життя,
ліси поля, а можливо й води
та ніколи не забуду очей твоїх каяття
навіть якщо не відчую омріяної свободи
я ніколи не забуду ночі
коли тихенько співала на дворі
відчувала парфуми жіночі
та дивилась на ясні зорі
а вони були такі схожі на тебе
усміхались мені й обіймали
говорили немає чогось краще себе,
а дерева сумні й велетенські дрімали
говорили я схожа на квіти
білі троянди дощем умиті
так люб'язно прагли зігріти
і хотіли щоб стали губи обвиті
<br>Анастасія Федорюк
