Чи знаєш ти, яка була весна
У душах наших-наново рождених?
Незримим чудом, зорана земля
Тримала нас як святих й блаженних.
Туди гляди, в далекий небокрай,
Там ми стоїм в пекучій пащі лева.
Чи гідні ми узріть очами рай,
Коли забули як вигляда трава зелена?
Ось чути гук, і дулами вперед,
Крокуєм ми на злий вогонь, посеред ночі…
Лиш чути крик, і вогняний намет
Вкриває вже безмовні сині очі…
Не плач за нами, зорана земля,
Над нами сліз вже проливать не треба.
І знаєм ми, яка була весна,
Бо вже тоді ми маршем йшли до неба…<br>Сергій Максимів
