Україна, матінко моя велика,
Ти, як сонце на небі висока.
Твої простори, неначе море широке,
Славляться від Карпат до Чорного моря, велике.
Віддзеркаленні в твоїй історії періоди,
Мов писанки на святковій українській хаті.
Ти, наче Фінікія, розквітаєш в давні часи,
Колись своїми землями простягалася вдалину .
Та йшли випробування, часи трагічні й тяжкі,
Із давніх часів звучали війни страшні.
Монгольські завойовники твої поля палали,
Та душа народу від болю не здавалась .
О, героїчні відступи на Переяславській раді,
Де козацька воля не зламалася , не здавалася.
І вже потім, від Києва до Галичини,
Ти шукала своє обличчя, свою долину.
Та й нарешті, незалежність заслужена,
Прагнення до волі твоєї були сповнені.
Але й тут не знайшла ти спокою повного,
Бо із російською агресією зустрінулась в бою.
Але дивися, Україно, ти не одна,
Твої сини й дочки стоять в боротьбі мужньо.
Твоя земля, наче макове поле в цвіту,
Сповнена силою, вірою, красою, добром і втіхою.
І в добрі, і в лихі часи, ти не здаєшся,
Бо в тобі живе велика нація, що не забудеться.
Україно, світло у віках ти для нас,
Твої сини й дочки завжди будуть твоїми гаслами.
Отже, сенс українського народу великий і світлий,
Він у любові до тебе, матінко мила, безмірний.
І хай лунають пісні про твою славу,
Україно, ми завжди будемо твоїми синами й дочками у віках!<br>Павелко Михайло
